суббота, 13 октября 2012 г.

Брати Капранови розповіли студентам,що таке "пиздець"



   Нещодавно в рамках творчо-політичного туру Південною Україною до Херсону завітали найяскравіші близнюки сучасної української літератури Віталій та Дмитро Капранови. Українські письменники, видавці, публіцисти і громадські діячі зустрілися з студентами спеціальності «Журналістика» ХДУ – повідомили молодим людям досі нечувані імена представників української поезії, подавши їх вірші у вигляді оригінальних пісень, ознайомили зі своєю книжкою «Щоденник моєї секретарки», прочитали лекцію з теми «Віртуальна публіцистика».
    Незвично було, коли зайшовши до аудиторії, брати майже одразу почали співати, з перших хвилин задавши зустрічі якийсь особливий настрій. Це була пісня на вірш винницького поета Сергія Татчина «Вихідні».
   Один з братів пояснив, що вони роблять те саме, чим колись займались кобзарі: «На превеликий жаль сьогодні слово «вірш» приваблює дуже маленьку кількість людей, а більшість відлякує. А коли ти приходиш і намагаєшся під музичним соусом цю поезію принести, її сприймають значно краще. Це старий спосіб виживання культури в умовах відсутності ЗМІ (як це було за кобзарів) або відсутності культури у ЗМІ, як це є у нас зараз».
   Потім брати Капранови поділилися з присутніми власним законом природи, який вони вивели випадково. Закон звучить так: «Чим менше в області бібліотек на 10 тисяч виборців, тим більше голосів було віддано за Януковича на виборах 2004 року в останньому турі». Є й реальні факти, які підтверджують, що це не пусті слова. Наприклад, найбільше бібліотек в Тернопільській області (10,5 бібліотек на 10 тисяч виборців, за Януковича голосів найменше – 2, 7%). А в Херсонській області 5 бібліотек (51% за Януковича). Де бібліотек найменше, здогадатися нескладно. :)
   «Що робити з нашим законом? – падсумували брати в 2005 році, - Те саме, що й з законом земного тяжіння – використовувати або ігнорувати, але з усіма наслідками. Наприклад, коли виселяють книжкові крамниці, дитячі журнали та картинні галереї з центру Києва, треба враховувати, що відповідно до закону братів Капранових невдовзі це призведе до Януковича. Без варіантів. Бо проти природи не попреш».
   За словами письменників, це означає, що «у журналістів/публіцистів в руках є все, щоб відкривати нові світи, нові закони, впливати на людей і в цілому робити серйозні висновки».
   Брати Капранови розповіли про свою книжку «Щоденник моєї секретарки», поштовхом до написання якої стала їхня реальна секретарка, яка чомусь вирішила, що в робочому журналі для запису треба вести свій особистий щоденник. Головний герой роману – бізнесмен. «Коли ми шукали прототип, - розповідають брати, - озирнулись навкруги. Позитивних героїв нема, розгубилися, плюнули і вирішили писати в себе».
    У одному з фрагментів роману, які зачитали письменники, є їх власне культурологічне відкриття, в якому брати відкривають світові найголовніший показник гарного витвору мистецтва:
  «Пам’ятаю, одного разу, коли Володар Колес віз мене додому, він запитав: «Сергію Миколайовичу, от ви, освічена людина, багато бачили». «Ну, багато – не багато, а дещо бачив», – скромно відповів я. «От скажіть, я хочу сина в неділю повести в музей. Як йому пояснити, яка картина добра, а яка погана?». – «Поганих картин у музеях не виставляють», – спробував викрутитися я. «Ні, Сергію Миколайовичу, в музеях збирають старі картини. Але старі – це одне, а добрі – це інше».
   Я завжди дивувався, як Володя вміє інколи впіймати суть. Сам начебто простий хлопець, колишній військовий, тепер водій... Може, він тому й не збивається на манівці, що не обтяжений зайвими знаннями?
   Я у свою чергу теж спробував бути простішим: «Ну гаразд, скажи, а ти у Музеї російського мистецтва був?» – «Був». – «Дев’ятий вал» Айвазовського бачив?» – «Бачив». – «Ну й що скажеш?» – «Пиздець», – не замислюючись відповів він. «Оце воно і є, – підсумував я. – Є пиздець, значить добра картина, а нема – просто стара».
   З того часу я й сам користуюся цим грубим, але дієвим критерієм. Коли не хочу плутатися у -ізмах, в’язнути у киселі авторитетних думок, підпадати під гіпнотизм імен, задаю собі просте питання: є пиздець чи ні? До речі, допомагає не тільки у живопису – книжки, кіно, ба навіть вірші теж піддаються такому аналізу».
   Завершуючи розмову про сучасний літературний процес, брати підсумували: «Українська література проростає ренесансними універсально обдарованими особистостями як Сергій Татчин, як Макс Паленко, Тарас Компаніченко. Словом, сьогоднішня література, сьогоднішнє культурне слово знаходиться у вибуховому або передвибуховому стані і ми переконані, що потім в історії цей період будуть згадувати як ренесансний для всієї української культури. Наша основна проблема – це те, що ми можемо тільки кобзарювати з цією культурою».
   Потім письменники перейшли до теми «Віртуальна публіцистика». Брати зазначили:«Сьогодні інтернет так швидко розвивається, що класичний підхід до слова і публіцистики трансформується і не встигаєш його зловити. Раніше вважалося, що досвідчений публіцист – це 25 років в журналістиці. Сьогодні той, хто має хоча б 5-7 років стажу публікацій на провідних сайтах, це вже монстр, який все знає і всіх повчає. А 10 років цього стажу – це вже практично  скам'янілість».
   Зрозуміло й лаконічно Віталій та Дмитро виклали правила віртуальної публіцистики, які вони склали на основі власного досвіду: «Ми не маємо на меті довести нашу думку до читача, а ми маємо на меті, щоб у читача в голові сформувалася наша думка, щоб читач самостійно придумав те, що ми уже придумали до нього. Якщо ви довго комусь проповідуєте, воно стирається, а якщо ви людину примусили саму додуматись до цього, то це значно цінніше».
   Нижче представлена лекція братів Капранових в п’яти частинах (приблизно по 5 хвилин), яку, на мою думку, має переглянути кожний, хто займається віртуальною публіцистикою, тобто дописує до інтернет-видань чи має свій блог. Поради братів є ексклюзивними й оригінальними, а також легко сприймаються.

1 коммент.:

Анонимный комментирует...

Дуже сподобалася стаття, а особливо відеоматеріали з братами Капрановими. Доречні поради і не тільки для журналістів. Внлике спасибі за гарний матеріал.

Отправить комментарий