суббота, 13 октября 2012 г.

Андрій Куліков порадив студентам-журналістам працювати в "МакДональдсі"



   Днями зі студентами спеціальності «Журналістика» ХДУ зустрівся журналіст, редактор, радіо- та телеведучий, колишній старший продюсер радіо Української служби Бі-Бі-Сі, нині ведучий політичного ток-шоу «Свобода слова» на ICTV, а також авторського проекту «Пора року» на Радіо-Ера FM Андрій Куліков. У його доповіді виявилося чимало нетривіальних думок, які є повною протилежністю того, що зазвичай говорять досвідчені журналісти.

   По-перше, він не погоджується з тими, хто вважає, що журналістика – четверта влада: «Якщо ми є четвертою гілкою влади – на рівні з законодавчою, виконавчою і судовою, які нікого або принаймні більшість людей зараз не задовольняють, то яка нам ціна? Тому я радше б вів мову про журналістику як засіб, завдяки якому громадянське суспільство шукає зв’язки між собою».
   Андрій Вікторович вважає, що люди в різних регіонах думають про одне й те саме, але висловлюються по-різному. Як приклад він наводить слово «копанка», яке в різних областях має інакше значення: в Донбасі  копанка – це саморобна шахта, в центральній Україні – ставок, на Вінниччині й Хмельниччині -  льох. На заході, на Галичині – це скорочена назва «копаний м’яч», тобто футбол. Одна з задач журналістів, вважає Андрій Куліков, розказати і пояснити людям, як живуть українці в різних регіонах.  
   Також пан Куліков вважає, що не дивитися телебачення і забороняти його дивитися дітям – неправильно, адже інтернет у порівнянні з телевізором не є «чистішим».
   Журналіст торкнувся питання цензури, навівши приклад її безглуздості зі свого досвіду роботи в радянський час.
   Пан Куліков радить молодим журналістам під час навчання працювати будь-де (в "МакДональдсі", комп'ютерником тощо) , але не в редакції. Краще випускати власну студентську газету, у якій кожний по черзі міг би відчути себе головний редактором, коректором кур’єром, фотокореспондентом, випускаючим редактором тощо.
   Він вважає, що «в українських курсах журналістики літературі відводиться невиправдано велике місце», а так не повинно бути, адже «література – це в основному вигадка, а журналістика – це в основному правда. І ось коли нас навчають гіпербол і всього такого іншого, це часто-густо є контрпродуктивним і, по-перше, обтяжує і занадто уквітчує наш стиль, а це, на мою думку, за радянських часів намагались прищепити українській журналістиці, це те, що називається журналістикою зоряних рос і перлинкових світанків».
   Тут не зміг змовчати викладач української літератури кафедри журналістики Василь Загороднюк. Він навів приклад братів Капранових, які пишуть художню публіцистику. На це телеведучий відповів:. «Людина може працювати в певних журналістських жанрах, не бувши при цьому журналістом, так само, як можна писати літературу, не бувши при цьому письменником», а також здійснив особистий дзвінок близнюкам, один з котрих підтвердив, що вони є не журналістами, а все-таки письменниками, оскільки виходять їхні книжки.
   Пан Куліков зазначив: «Я прихильних раціо в журналістиці, а не емоціо. І мені здається, що будь-який памфлет і фейлетон поступається за дієвістю репортажу або звіту, якщо цей репортаж або звіт побудований з дотриманням усіх журналістських правил і принципів».
   «Головний недолік української журналістської освіти, - говорить Андрій Вікторович, -  в тому, що вона за рідкісними винятками не дає реальної практики в середині навчального закладу. Практика студентів за межами навчального закладу – це одне і вона часто буває контрпродуктивною, тому що  молоді люди, можливо, уже з запасом х навичок і певних знань, але ще психологічно не готові до цього, потрапляють в колективи і в галузь, яка часто-густо робить недосконалий продукт. І вони опиняються там, ще не зробивши власного пристойного продукту і бачать, що, виявляється, можна робити на середньому або менш ніж середньому рівні. Більше того – з 2-3 курсу люди працюють де на пів ставки, де на повну ставку. Я вважаю, що це несправедливо і по відношенню до цих молодих людей і по відношенню до досвідченіших колег, яких завдяки цьому витискають». Він пропонує користуватися досвідом таких країн, як Британія, де студент може бути, наприклад, дописувачем до газети, але не працювати там постійно.
    Ведучий вважає, що журналістам бракує професійно-технічної освіти, він упевнений, що «для того, щоб бути успішним журналістом потрібна класична журналістська освіта, особливо в тому вигляді, в якому вона існує в Україні, яка є наслідком радянської освіти в цій галузі».
   Крім того пан Куліков радить молодим журналістом обов’язково мати й іншу професію. Нижче відео, на яку він пояснює, чому це необхідно.

   Випереджаючи одне з найпопулярніших питань, Андрій Вікторович говорить: «В Україні багато ток-шоу, тому що в Україні невиправдано багато телеканалів».
   Нижче відео, на якому Андрій Куліков розповідає про тиск на журналіста аудиторії і колег.  

   Наостанок телеведучий поділився зі студентам власним показником, за допомогою якого він визначає, вдалося його ток-шоу чи ні: «Якщо після програми глядачі з аудиторії підходять фотографуватися зі мною або просити автограф у мене, значить – програма не вдалась, значить що ми, і я зокрема, не зацікавили глядачів саме тими людьми, яких запросили. А от якщо вони намагаються піймати політиків або експертів, то значить, що ми викликали у людей інтерес до того, про що йшла мова».

1 коммент.:

Анонимный комментирует...

Дуже цікавий матеріал, перечитала два рази з великим задоволенням. Особливо порадував відеоряд. Це один х моїх улюблених журналцстів і мені було приємно на нього подивитися. Але він сказав дуже правливу річ. Що він за раціо, а не за емоціо. Я теж його підтримую у цьому, тому зо деякі журналісти цим гріщать, особливо початківці.

Отправить комментарий